A common misconception is that a country at war must be selling at a steep discount. In reality, high-quality, cash-generating, export-oriented Ukrainian assets rarely change hands at distressed valuations. When the prime targets emerge, they are often secured by domestic buyers who currently hold an estimated UAH 900 billion (~US$ 23 billion) in liquid "dry powder." These local players act decisively, frequently outbidding even opportunistic foreign capital.
Where foreign capital still has the edge. There is one structural advantage foreign investors retain: hard currency. Local buyouts up to US$ 5–10 mn typically transact in UAH because of capital controls. Sellers of premium assets, however, prefer hard currency — which most domestic corporates cannot offer. The result is a meaningful valuation gap between UAH-denominated and hard-currency M&A. In the recent KyivStar-Uklon deal (over US$ 150 mn), the transaction closed at 20x LTM EV/EBITDA — global-peer multiples, no Ukraine discount — largely because it was settled in UAH and KyivStar deployed excess local liquidity. Had it been hard currency, the discount would likely have been 20–30%.
Larger tickets are foreign-only. For deals of US$ 50 mn or more, the buyer pool narrows sharply — only a handful of domestic players have that scale of capital available. This is where foreign capital can win on its own terms. In September 2024, a consortium led by NJJ Holding (Xavier Niel's investment vehicle) acquired Datagroup-Volia and Lifecell — Ukraine's leading fixed-line operator and third-largest mobile carrier — for approximately US$ 625 mn. Of that, US$ 435 mn was provided as long-term non-recourse debt by EBRD and IFC, backed by European Commission and French sovereign guarantees under the Ukraine Facility. We estimate the structure delivers attractive FCFE yields of above 30% per annum to the equity sponsors.
Generational exits are accelerating. The "red directors" — the generation of Ukrainian founders who built their businesses in the 1990s — are tired. Many are in their late 60s. Succession planning was deferred for decades. Now, mounting pressure (war fatigue, regulatory friction, family considerations) is producing a wave of exits in capital-intensive sectors: construction materials, wood processing, agriculture, pharma. These are best-in-class assets at reasonable multiples, but they need a buyer who can move quickly and decisively.
Ukrainian sponsors expanding into adjacencies. On the JV side, established sponsors are moving into segments outside their core. Two examples currently active: a major Ukrainian retailer with 30,000 employees is seeking foreign strategic partners to build four Class-A logistics hubs (1+ million sqm total, US$ 700 mn project budget) anchored by tenancy commitments from its core business; and one of the country's leading industrial groups is developing the first domestic float glass facility, targeting the import-substitution opportunity created when Russian and Belarusian supply (90% of pre-war market) was eliminated.
These and other vetted opportunities — totaling over US$ 3 bn in aggregate deal value across seven priority sectors — are featured in this first edition of the Ukrainian Deal Book. It is a subset of our broader pipeline. If a specific opportunity is not included, please reach out directly — much of our origination work is bespoke.
Submit an application to receive the Ukrainian Deal Book.
Поширене припущення: активи країни у стані війни мають продаватися дешево. Реальність — протилежна. Попри понад чотири роки повномасштабної війни, ми майже не бачили якісних, прибуткових, експортно-орієнтованих українських бізнесів, що б "торгувалися" зі значним дисконтом до довоєнного рівня оцінок. Коли ж такі поодинокі можливості з'являються, угоди реалізують локальні покупці, які наразі акумулювали приблизно 900 млрд грн (близько US$ 23 млрд) ліквідності. У більшості випадків "локали" готові рухатися швидко і платити більше, ніж навіть опортуністичні іноземні інвестори.
Попри достатній рівень ліквідності всередині країни, міжнародні стратегічні та портфельні інвестори все-таки можуть реалізувати певні структурні конкурентні переваги. Якщо M&A-транзакції в межах $5–10 млн зазвичай здійснюються у гривні, то продавці якісних активів надають перевагу угодам у валюті — дефіцитному ресурсу для більшості українських гравців. Це призводить до розриву в оцінках між угодами, номінованими у гривні, та угодами у твердій валюті. Яскравим прикладом є угода на суму понад $150 млн, в рамках якої оператор мобільного зв'язку KyivStar придбав 98% сервісу замовлення поїздок Uklon за мультиплікатором 20x EV/EBITDA — на рівні із закордонними компаніями-аналогами, без застосування «макро дисконту» України. Угода була номінована у гривні, що дозволило KyivStar утилізувати надлишкову гривневу ліквідність. Якби ж угода відбувалася в твердій валюті, ми вважаємо, дисконт би досягав 20–30%.
Крім того, іноземні інвестори мають перевагу у реалізації відносно великих угод в понад $50 млн, цінник який під силу лише небагатьом українським корпоратам. Наприклад, у вересні 2024 року консорціум на чолі з NJJ Holding (інвестиційна компанія Ксав'є Ніеля, засновника європейської телеком-групи Iliad) придбав Datagroup-Volia та Lifecell — відповідно провідного провайдера фіксованого зв'язку та третього за величиною мобільного оператора України — за близько $625 млн. Із них $435 млн було профінансовано за рахунок довгострокового боргу від ЄБРР та IFC, забезпеченого гарантіями Єврокомісії та Французького уряду в рамках програми Ukraine Facility. Ми вважаємо, що за такої структури капіталу французькі інвестори можуть розраховувати на доходність на капітал в понад 30% річних в валюті. Використовуючи пільгове фінансування МФО під гарантії Ukraine Facility, за аналогічною схемою, першокласні іноземні інвестори можуть досягати прийнятного рівня доходності для компенсації локальних макроризиків.
На фоні трендів спровокованих війною, також посилюються загальноекономічні тенденції, притаманні молодим постсоціалістичним країнам. Однією з ключових тенденцій є поступовий вихід з бізнесу так званих «червоних директорів» — бізнесменів, які розпочали діяльність у 1990-х після розпаду СРСР. Через відсутність належного корпоративного управління та спроможних спадкоємців, ці підприємці шукають можливості для "виходу" з бізнесу. Дані угоди часто стосуються капіталоємких, якісних активів — великих виробників будматеріалів, деревообробних комбінатів, аграрних і фармацевтичних холдингів.
Українські спонсори все частіше інвестують у суміжні сегменти поза межами основного бізнесу, що створює можливості для коінвестування для міжнародних профільних інвесторів. Зокрема: (1) Акціонер однієї із найбільших українських роздрібних мереж, прагне залучити міжнародних стратегічних партнерів для побудови чотирьох логістичних центрів класу А загальною площею понад 1 млн м² і бюджетом $700 млн; (ii) одна з провідних українських промислових груп створює перше в країні підприємство з виробництва листового скла для заміщення імпорту з росії та білорусі, які до війни забезпечували до 90% поставок.
Ці та інші верифіковані можливості — загальним обсягом понад $3 млрд у семи секторах — представлені в першому випуску Каталогу Українських Угод. Видання охоплює лише частину нашого ширшого пайплайну. Якщо перспективна для вас можливість не представлена в цьому виданні, ми закликаємо звертатися до нас для індивідуального підбору відповідних угод.
Подайте заявку, щоб отримати Ukrainian Deal Book.
